Грузія

Політика

Народився у Руставі (Грузія), прізвище від народження — Нареклешвілі.

За кілька років після народження сина, його матір Оксана Вовк розлучилась і переїхала з Грузії до Дніпропетровська (нині Дніпра), де він закінчив 8 класів середньої школи. У 1980-х змінив прізвище на Петровський, взявши прізвище вітчима.

Особистість Олександра Петровського є дуже таємничою — він уникає публічності, тож його біографія майже невідома.

У жовтні 2003 року він заснував благодійний фонд “Солідарність” (“Міжнародний благодійний фонд Олександра Петровського “Солідарність”). Задекларована діяльність фонду: допомога малозабезпеченим, дітям-інвалідам, сиротам, людям похилого віку.

2 березня 2014 року під час проросійських виступів у Дніпрі Петровський організував створення координаційного центру бізнесменів, політиків, представників охоронних структур, церков та патріотичних організацій, який визначив стратегію для захисту міста.

Має громадянство України, Ізраїлю та Швейцарії. Один із найбагатших людей Дніпра.

У 2016 році Олександр Петровський спільно з єпископ Дніпровським Симеоном (Зінкевичем) став ініціатором проведення першого зїзду військових священиків ЗСУ у місті Дніпрі — інституту капеланів УПЦ КП (Українська православна церква Київського патріархату), який отримав потужний розвиток з початком вторгненя рф до України у лютому 2014.

У 2018 році Петровський заснував інвестиційний фонд “Капілано” зі статутним капіталом у 135 млн грн.

Активний учасник дипломатичної роботи з підготовки надання Томосу з боку Вселенської патріархії для Православної Церкви України. Учасник Об’єднавчого Собору УАПЦ, УПЦ КП та РПЦвУ у Софії Київській від Дніпровської єпархії УПЦ КП.

Благодійність:

• Є меценатом ПЦУ. Зокрема, за кошти Олександра Петровського в 2012 році в Дніпрі було побудовано Храм Різдва пресвятої Богородиці у Покровському районі міста. Постійно бере участь у заходах ПЦУ та інших релігійних конфесій в Дніпрі. За власні кошти відремонтував будівлю Дніпровської єпархії УПЦ.
• З початком АТО він почав фінансувати закупівлю спорядження для Добровольчих Батальйонів та ЗСУ. Окрім того, підтримував шпиталі та фінансував лікування поранених.
• За даними журналістів, завдяки Петровському Дніпру вдалося повернути у власність військовий шпиталь, який перебував під заставою в російського банку.
• Олександр Петровський власним коштом відновив будинок історичної синагоги Леві-Іцхака Шнеєрсона, де розташований пансіон для хлопчиків.

Відзнаки:

• Хрест Івана Мазепи (24 серпня 2017) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм (як представник волонтерської організації “Серця кіборгів”, відзнака Президента України)
• Орден Князя Володимира І ст. (2018, нагородив особисто патріарх Філарет)
• Відзнака “Слава Україні” на IV форумі національного та патріотичного єднання й духовності (січень 2018)
• 3 листопада 2015 — церковний орден пророка Ілії від патріарха УПЦ КП Філарета, нагороджено Петровського як одного з головних меценатів УПЦ КП.

“Карʼєрний” шлях

Олександр Петровський (по батьку – Налекрешвілі) розпочав свою “кар’єру” наприкінці 80-х у групах рекетирів, що кришували чи оббирали торговців дніпропетровського ринку “Озерка”.

Їхній розквіт припадає на епоху відсидки Олександра Мільченка на прізвисько “Матрос” – того самого знаменитого авторитета-покійника, що фігурує як виконавець убивств-замовлень Павла Лазаренка. Петровському вдалося пережити ці буремні роки – його не вбили у 1995 році та двічі не змогли посадити на початку 2000-х, хоча кілька разів затримували.

У 2007 році Петровського-Нелекрешвілі згадують у контексті вбивства російського бізнесмена Максима Курочкіна на прізвисько “Макс Бєшений”, який був застрелений у дворі Святошинського райсуду Києва. Тоді “дніпропетровські” мали конфлікт з Курочкіним довкола ринку “Озерка”, однак категорично спростовували свою причетність до вбивства.

“Макс Бєшений” був представником так званої “лужніковської групи” в Україні. У самій росії більш схильні вважати, що Курочкіна прибрали саме росіяни через неблагонадійність.

У 2011 Петровський виринає у пресі – його сестра балотується до дніпровської облради від “Сильної України” Сергія Тігіпка.

Тодішній голова МВС Юрій Луценко заявив про повернення впливу ОЗУ і натякнув на причетність до цього тодішнього заступника генпрокурора Рената Кузьміна. Луценко говорив про поновлення діяльності в Донецьку групи Гіві Немсадзе. А в Дніпрі знову працює ОЗУ “Наріка”:

“Петровський, відомий в певних колах під ім’ям “Нарік”, проходив за матеріалами МВС як лідер організованого злочинного угруповання. Пік активності цієї ОЗУ припадав на період 2000-2004 років. У 2005 році він залишив територію України, низка членів його угруповання були затримані, а саме угруповання було фактично розгромлене”.

До речі, Згодом Петровський виграв кілька судів, в тому числі проти Луценка, що своїми рішеннями заборонили називати його “Наріком”, “керівником організованого злочинного угруповання” або “кримінальним авторитетом”. Але в 2020 році повторний розгляд справ переглянув попередні рішення судів, визнавши, що Петровського дозволено називати кримінальним авторитетом.

Виконавець шансону Медяник присвятив Петровському пісню

“Мы те, кто пули не боятся. Кто знает, где и чьи права. Друзей отчаянное братство. Днепра – петровская братва”, – навряд чи багато людей в Україні знайомі з цих хітом, написаним більше десятка років тому Славою Медяником, виконавцем шансону. Але в Дніпрі цей твір, який називається “Днепропетровская братва”, надзвичайно популярний. Щоправда, у певних колах: в пісні згадується легендарний дніпровський ринок Озерка, якийсь Аліко, який обійшов “засовы и засады”, його дочка Богдана та “петровська” братва.

Медяник не захотів розповісти про історію написання свого хіта та про те, кому його присвятив. Але багато хто в Дніпрі впевнений: в пісні йдеться про Олександра Петровського. І тому-то, мовляв, братва у Медяника – “петровська”.

Кубок Ліги Чемпіонів

У серпні 2017 року Петровський породичався з керівником бюджетного комітету та президентом Федерації футболу України Андрієм Павелком. Дочка Петровського Богдана вийшла заміж за сина Павелка Микиту. Весілля святкували в одному з палаців Відня.

Навесні 2018 року Павелко привіз Кубок Ліги чемпіонів (який опинився в Україні напередодні фіналу ліги) в одну з церков Дніпра. Там і було зроблено знімок: Павелко та Петровський з кубком. Фотографія потрапила на сторінки багатьох вітчизняних ЗМІ з образливими для обох друзів підписами.

Томос

У січні 2019 року на Петровського обрушилася справжня медійна слава: теле- і фотокамери зафіксували його серед учасників історичної події – при отриманні томосу про автокефалію для Православної церкви України у церкві Святого Георгія в Стамбулі.

Як людина, колись названа Луценком “Наріком”, опинилася в компанії з Петром Порошенком та всією верхівкою української влади?

Недоброзичливці голови держави тоді обрушили на Порошенка солідні порції критики – мовляв, узяв із собою до Стамбулу кримінального авторитета. Але пізніше виявилося, що Петровський був гостем з боку Української православної церкви Київського патріархату, яку давно підтримував.

Втеча з України та обшуки

Навесні 2022 року – невдовзі після початку широкомасштабного військового вторгнення армії рф – з’ясувалося: “Нарік” втік з України.

16 вересня 2022 року німецькі правоохоронці здійснили обшук в берлінській резиденції Олександра Петровського. За даними журналістів, обшуки проводився в рамках розслідування кримінальної справи за обвинуваченнями на адресу Петровського у відмиванні коштів.

За результатами здійснених оперативно-розшукових заходів було виявлено та вилучено понад 450 тис. доларів, а також колекцію елітних хронографів, серед яких розслідувачі впізнали коштовні моделі лакшері-марок Parmigiani, Bovet, Zenith, Bregeut тощо.

Згідно робочої версії німецьких слідчих, “Нарік” вважається лідером найпотужнішого організованого злочинного угруповання Дніпра, що спеціалізується на скоєнні насильницьких та економічних злочинів. Зокрема, Петровському приписують контроль над розгалудженою мережею шахрайських call-центрів, дотичність до процесів незаконного видобутку бурштину, нафти і газу, використання корупційних схем задля привласнення державних ресурсів в Україні, а також візію емісара від так званих “злодіїв в законі” в процесі легалізації грошей, здобутих злочинним шляхом.

На момент здійснення обшуку правоохоронцям не вдалося зустріти Петровського особисто. Вважається, що напередодні візиту німецьких слідчих він виїхав до Словаччини, де звернувся із заявою про отримання посвідки на проживання. Також було встановлено, що на початку серпня 2015 року Олександр Петровський отримав паспорт громадянина Республіки Кіпр.